Kozárd

Назва Козарда свідчить про те, що фрагмент хозарського народу, який прибув разом із угорськими завойовниками, оселився в цій місцевості. У середньовіччі поблизу Козарда існували два поселення: Козарвьольдь і Варашкалапач. Останнє, ймовірно, було укріпленим місцем, а його назва походить від слова "Варашкалапач". У 1413 році король Сигізмунд передав обидва поселення родині Деренчені. Козард вперше згадується в османських скарбових записах у 1633 році, де зазначено три оподатковувані домогосподарства. До 1770 року село належало князю Міклошу Естерхазі та родині Марсовських. У XVIII столітті в обезлюднене село були переселені угорці та словаки. Це підтверджується місцевими географічними назвами (Травник, Поганька, Дубина) та поширеними прізвищами (Фігура, Коллар, Ковач, Багінський, Такач, Чаловський, Оравець, Малик, а пізніше Кодак). З XVIII століття до середини XX століття власність на село часто змінювалася, а маєтки переходили до родин Естерхазі, Марсовських, Кальної Ентре Антал, Плахі Дьюла та Хатвані–Дойч. У 1865 році дві третини села були знищені пожежею. Потім, у 1873 році, спалах холери, діареї та зневоднення завдав серйозного удару по населенню Козарда. Мешканці переважно заробляли на життя сільським господарством, а вино, вироблене в регіоні Козард–Ечег, колись було відомим на всю країну. Однак у 1880-х і 1890-х роках епідемія філоксери (кореневої попелиці, завезеної з Америки, проти якої європейські сорти винограду не мали імунітету) завдала величезних збитків. Виноградники Козарда не були винятком, і виноградарство довелося починати з нуля. Незважаючи на ці зусилля, виноробство в регіоні так і не повернуло собі колишню славу. Сьогодні єдиним свідченням колись процвітаючої виноробної традиції залишаються видовбані в скелях винні погреби, характерні для навколишніх сіл.