Сільський музей

У центрі села, на півдорозі між маєтком Болонь і реформатською церквою, розташована одна з найстаріших будівель населеного пункту. Лише залишки монастирських стін у фундаменті церкви старіші за неї. Колись вона служила маєтком для поміщицької родини, поки навпроти не побудували маєток Болонь. Після цього будівля втратила свою первісну функцію, була переобладнана на зерносховище і більше не використовувалася як житловий будинок. Спочатку будівля мала більшу площу, ніж збереглася до наших днів. Це підтверджують залишки стін, знайдені під час земляних робіт поруч із будівлею, з північного боку. На кадастровій карті 1885 року вона вже позначена як господарська будівля з сучасним планом. Як і інші будівлі в межах села, на початку XX століття Йожеф Болонь продав і цю будівлю. Вона продовжувала функціонувати як зерносховище і належала компанії «Футура», а пізніше, після Другої світової війни, — підприємству «Габонафоргалмі». Після зміни режиму підприємець Йожеф Мате придбав будівлю, яка знову втратила свою функцію. Вона довгі роки стояла порожньою і невикористаною, поки власник у 2009 році не вирішив передати її селу в користування на 100 років. Завдяки цьому село змогло створити гідне місце для Сільського музею. У першій кімнаті будівлі розташована реконструкція кімнати-кухні-комори, яка була типовою для першої половини XX століття. Тут можна побачити ліжко, колиску, шафу, лаву, стіл, вбудовану піч, посуд, глиняні глечики, склянки, тарілки, а також кухонне приладдя для комори (олійний глечик, корита, діжка для капусти, прес для сиру, ніж для тютюну, лопати для випічки тощо). Друга кімната присвячена демонстрації повсякденних знарядь праці. Тут можна знайти інструменти, які селяни використовували у своєму повсякденному житті: деякі з них дуже цікаві й навіть незнайомі багатьом відвідувачам. Наприклад, тут є «цокотуха», яка працювала як проста сівалка, сінонарізка, соломотяг, водяний точильний камінь, пристрій для годування гусей тощо. Також тут представлені інструменти, пов’язані з обробкою льону: терлиця, гребені, прядки, моталки та ткацький верстат, який відвідувачі із задоволенням пробують у роботі. В одному з кутів знаходяться рибальські знаряддя: сітка для утримання риби, закидний невод, кошик для риби, рибальські штани, ваги, льодоруб, а також фотографії з історії та сучасності рибного господарства. Навпроти входу розташована найбільша кімната Сільського музею, яка також використовується для тимчасових виставок, що відповідають ідентичності музею. Наразі тут проходить виставка настінних килимків, яка регулярно оновлюється завдяки численним дарувальникам. Також тут залишилися експонати килимової виставки, які поповнюють колекцію музею. У трьох скляних вітринах знаходяться різні предмети, серед яких найбільш популярними є колекція старовинних монет, старі книги, псалми, календарі та картина із зображенням гербів 64 комітатів. Гармоній, виготовлений на початку XX століття, був подарований музею Баптистською церквою. Тут також можна побачити старовинну серванту, лаву чи гойдалку, на якій багато відвідувачів відпочивають під час екскурсії. Тут також представлені старовинні костюми, які відвідувачі із задоволенням приміряють і фотографуються в них. Наступну кімнату відвідувачі назвали «кімнатою 50-х», оскільки вона відтворює атмосферу 1950-х років. Подвійне застелене ліжко, дві шафи, тумбочка, дзеркало, стілець, стіл нагадують про бабусині часи. У кухонній зоні цю атмосферу доповнюють стара піч, табурет, умивальник зі стійкою, скриня для білизни, посуд у кухонній шафі, жирні глечики, бідони тощо. Швейні машини, гобеленова картина, портрет короля Матяша, настінне дзеркало, статуетка дами, валізи на шафі, старі радіоприймачі. Тут також знаходяться уніформи, подаровані музею: охоронця дамби, поліцейського, солдата. Сільський музей, створений завдяки добровільним пожертвам жителів села, має велику цінність. Серед відвідувачів, які приїхали здалеку, також були добрі люди, які під час наступного візиту або через посередників поповнювали нашу колекцію. Біля входу до підвалу, у добре видимому місці, розташовані двері місцевої реформатської церкви, яким близько 240 років, подаровані музею реформатською громадою. На зовнішніх стінах Сільського музею також можна побачити різні предмети побуту (наприклад, дерев’яні вила, ярмо для корів, кошик для сушіння, маленьке корито, лопата для випічки, інструмент для видалення бур’янів, ложка для варіння мила тощо).

З наявністю паркінгу

Додаткова інформація

У першій кімнаті будівлі розташована реконструкція кімнати-кухні-комори, яка була типовою для першої половини XX століття. Тут можна побачити ліжко, колиску, шафу, лаву, стіл, вбудовану піч, посуд, глиняні глечики, склянки, тарілки, а також кухонне приладдя для комори (олійний глечик, корита, діжка для капусти, прес для сиру, ніж для тютюну, лопати для випічки тощо). Друга кімната присвячена демонстрації повсякденних знарядь праці. Тут можна знайти інструменти, які селяни використовували у своєму повсякденному житті: деякі з них дуже цікаві й навіть незнайомі багатьом відвідувачам. Наприклад, тут є «цокотуха», яка працювала як проста сівалка, сінонарізка, соломотяг, водяний точильний камінь, пристрій для годування гусей тощо. Також тут представлені інструменти, пов’язані з обробкою льону: терлиця, гребені, прядки, моталки та ткацький верстат, який відвідувачі із задоволенням пробують у роботі. В одному з кутів знаходяться рибальські знаряддя: сітка для утримання риби, закидний невод, кошик для риби, рибальські штани, ваги, льодоруб, а також фотографії з історії та сучасності рибного господарства. Навпроти входу розташована найбільша кімната Сільського музею, яка також використовується для тимчасових виставок, що відповідають ідентичності музею. Наразі тут проходить виставка настінних килимків, яка регулярно оновлюється завдяки численним дарувальникам. Також тут залишилися експонати килимової виставки, які поповнюють колекцію музею. У трьох скляних вітринах знаходяться різні предмети, серед яких найбільш популярними є колекція старовинних монет, старі книги, псалми, календарі та картина із зображенням гербів 64 комітатів. Гармоній, виготовлений на початку XX століття, був подарований музею Баптистською церквою. Тут також можна побачити старовинну серванту, лаву чи гойдалку, на якій багато відвідувачів відпочивають під час екскурсії. Тут також представлені старовинні костюми, які відвідувачі із задоволенням приміряють і фотографуються в них. Наступну кімнату відвідувачі назвали «кімнатою 50-х», оскільки вона відтворює атмосферу 1950-х років. Подвійне застелене ліжко, дві шафи, тумбочка, дзеркало, стілець, стіл нагадують про бабусині часи. У кухонній зоні цю атмосферу доповнюють стара піч, табурет, умивальник зі стійкою, скриня для білизни, посуд у кухонній шафі, жирні глечики, бідони тощо. Швейні машини, гобеленова картина, портрет короля Матяша, настінне дзеркало, статуетка дами, валізи на шафі, старі радіоприймачі. Тут також знаходяться уніформи, подаровані музею: охоронця дамби, поліцейського, солдата. Сільський музей, створений завдяки добровільним пожертвам жителів села, має велику цінність. Серед відвідувачів, які приїхали здалеку, також були добрі люди, які під час наступного візиту або через посередників поповнювали нашу колекцію. Біля входу до підвалу, у добре видимому місці, розташовані двері місцевої реформатської церкви, яким близько 240 років, подаровані музею реформатською громадою. На зовнішніх стінах Сільського музею також можна побачити різні предмети побуту (наприклад, дерев’яні вила, ярмо для корів, кошик для сушіння, маленьке корито, лопата для випічки, інструмент для видалення бур’янів, ложка для варіння мила тощо).

Цільова аудиторія

Шкільні екскурсії
Сім'ї з маленькими дітьми
Сім'ї з дорослими дітьми
Літні люди
Дружні компанії

Інші послуги

Етнографічний будинок Шедеври народної архітектури й досі можна знайти в Бігаругрі. Два окремі будинки з очеретяними дахами, кожному з яких понад двісті років, розташовані посередині та в кінці головної вулиці, названої на честь королеви Єлизавети. Один із них сьогодні функціонує як етнографічний будинок. Будівля площею 100 квадратних метрів була зведена в кілька етапів і є типовим селянським будинком. Спочатку це, ймовірно, була трикамерна будівля зі структурою кімната-кухня і сіни-комора. Пізніше було збудовано окрему господарську споруду як стайню, а згодом простір між двома будівлями був забудований. У цьому просторі з'явилася зовнішня комора. Будинок, відповідно до звичаїв того часу, має стіни з глини та очеретяний дах, а фундамент зроблений із трамбованої землі. У житловій частині були зроблені стелі з дерев'яних балок, обмазані знизу глиною та покриті зверху очеретом. Дах із боку вулиці має невеликий вальмовий двосхилий вигляд. У будинку також були збудовані піч і вмонтована плита. У 2010 році будівля перейшла у власність місцевої влади в дуже занедбаному стані. На той час вона була настільки пошкоджена, що ремонт став невідкладним. Під час реставрації було відновлено весь дах, зруйновані стелі та стіни. Також відремонтували фасадні вікна та двері, організували відведення дощової води, впорядкували територію навколо будинку та встановили плетений паркан з боку вулиці. Оскільки будівля є однією з найстаріших житлових споруд у Бігаругрі, місцеві жителі зберігають її як історичну пам'ятку та цінність, і вона має місцевий охоронний статус. Сьогодні місцева влада представляє будівлю як етнографічний будинок для відвідувачів.

5538 Biharugra, Erzsébet utca 130

Літературний меморіальний будинок-музей Пала Сабо Багатьом Біхаругра асоціюється з одним із найвидатніших народних письменників, Палом Сабо. Його перший твір з'явився у 1927 році в одному з номерів "Кьорошвідек", успіх якого надихнув його на нові роботи. Після репортажів, надісланих до "Кьорошвідек", його твори публікував Ендре Байчі-Жилінський у "Елёорш". Його перший роман "Люди" був виданий у 1930 році друкарнею Сильвестера, а згодом його опублікувало видавництво Франкліна, і твір був перекладений іншими мовами. Ще тоді Жигмонд Моріц назвав його найбільшим обіцянням угорської літератури. Його книги виходили численними виданнями. Справжнього успіху він досяг завдяки своїм романам, у яких із власного досвіду відтворював минуле свого народу. Крім того, він писав успішні сценарії для фільмів. За свою творчість він отримав, серед іншого, премію Баумгартена у 1949 році, премію Аттіли Йожефа у 1950 році, а також премії Кошута у 1951 та 1954 роках. У своєму будинку в Біхаругрі Пал Сабо облаштував робочий кабінет із веранди. Коли він працював над якоюсь великою роботою, завжди повертався додому, щоб її завершити. Додому, на ту ж вулицю, у той самий глиняний будинок, звідки він колись вирушив до вершин літературного життя. Після смерті письменника у 1970 році родина облаштувала тут меморіальну кімнату, де зібрали його улюблені речі та меблі. Літературний меморіальний будинок-музей Пала Сабо, заснований його донькою, з 1973 року приймає відвідувачів, а згодом офіційно отримав статус музею. У 2007 році на східному боці будівлі, біля входу, була встановлена меморіальна дошка, на якій перераховано 42 відомі та значущі особи, які побували в цьому будинку як гості Пала Сабо. У літературному меморіальному будинку-музеї Пала Сабо, відреставрованому навесні 2008 року, досі можна відвідати колишній робочий кабінет і бібліотеку письменника. Музей щодня з радістю та професійними екскурсіями чекає на відвідувачів.

5538 Biharugra, Szabó Pál utca 46

Місця
Сільський музей

У центрі села, на півдорозі між маєтком Болонь і реформатською церквою, розташована одна з найстаріших будівель населеного пункту. Лише залишки монастирських стін у фундаменті церкви старіші за неї. Колись вона служила маєтком для поміщицької родини, поки навпроти не побудували маєток Болонь. Після цього будівля втратила свою первісну функцію, була переобладнана на зерносховище і більше не використовувалася як житловий будинок. Спочатку будівля мала більшу площу, ніж збереглася до наших днів. Це підтверджують залишки стін, знайдені під час земляних робіт поруч із будівлею, з північного боку. На кадастровій карті 1885 року вона вже позначена як господарська будівля з сучасним планом. Як і інші будівлі в межах села, на початку XX століття Йожеф Болонь продав і цю будівлю. Вона продовжувала функціонувати як зерносховище і належала компанії «Футура», а пізніше, після Другої світової війни, — підприємству «Габонафоргалмі». Після зміни режиму підприємець Йожеф Мате придбав будівлю, яка знову втратила свою функцію. Вона довгі роки стояла порожньою і невикористаною, поки власник у 2009 році не вирішив передати її селу в користування на 100 років. Завдяки цьому село змогло створити гідне місце для Сільського музею. У першій кімнаті будівлі розташована реконструкція кімнати-кухні-комори, яка була типовою для першої половини XX століття. Тут можна побачити ліжко, колиску, шафу, лаву, стіл, вбудовану піч, посуд, глиняні глечики, склянки, тарілки, а також кухонне приладдя для комори (олійний глечик, корита, діжка для капусти, прес для сиру, ніж для тютюну, лопати для випічки тощо). Друга кімната присвячена демонстрації повсякденних знарядь праці. Тут можна знайти інструменти, які селяни використовували у своєму повсякденному житті: деякі з них дуже цікаві й навіть незнайомі багатьом відвідувачам. Наприклад, тут є «цокотуха», яка працювала як проста сівалка, сінонарізка, соломотяг, водяний точильний камінь, пристрій для годування гусей тощо. Також тут представлені інструменти, пов’язані з обробкою льону: терлиця, гребені, прядки, моталки та ткацький верстат, який відвідувачі із задоволенням пробують у роботі. В одному з кутів знаходяться рибальські знаряддя: сітка для утримання риби, закидний невод, кошик для риби, рибальські штани, ваги, льодоруб, а також фотографії з історії та сучасності рибного господарства. Навпроти входу розташована найбільша кімната Сільського музею, яка також використовується для тимчасових виставок, що відповідають ідентичності музею. Наразі тут проходить виставка настінних килимків, яка регулярно оновлюється завдяки численним дарувальникам. Також тут залишилися експонати килимової виставки, які поповнюють колекцію музею. У трьох скляних вітринах знаходяться різні предмети, серед яких найбільш популярними є колекція старовинних монет, старі книги, псалми, календарі та картина із зображенням гербів 64 комітатів. Гармоній, виготовлений на початку XX століття, був подарований музею Баптистською церквою. Тут також можна побачити старовинну серванту, лаву чи гойдалку, на якій багато відвідувачів відпочивають під час екскурсії. Тут також представлені старовинні костюми, які відвідувачі із задоволенням приміряють і фотографуються в них. Наступну кімнату відвідувачі назвали «кімнатою 50-х», оскільки вона відтворює атмосферу 1950-х років. Подвійне застелене ліжко, дві шафи, тумбочка, дзеркало, стілець, стіл нагадують про бабусині часи. У кухонній зоні цю атмосферу доповнюють стара піч, табурет, умивальник зі стійкою, скриня для білизни, посуд у кухонній шафі, жирні глечики, бідони тощо. Швейні машини, гобеленова картина, портрет короля Матяша, настінне дзеркало, статуетка дами, валізи на шафі, старі радіоприймачі. Тут також знаходяться уніформи, подаровані музею: охоронця дамби, поліцейського, солдата. Сільський музей, створений завдяки добровільним пожертвам жителів села, має велику цінність. Серед відвідувачів, які приїхали здалеку, також були добрі люди, які під час наступного візиту або через посередників поповнювали нашу колекцію. Біля входу до підвалу, у добре видимому місці, розташовані двері місцевої реформатської церкви, яким близько 240 років, подаровані музею реформатською громадою. На зовнішніх стінах Сільського музею також можна побачити різні предмети побуту (наприклад, дерев’яні вила, ярмо для корів, кошик для сушіння, маленьке корито, лопата для випічки, інструмент для видалення бур’янів, ложка для варіння мила тощо).
Biharugra Erzsébet utca 50

Перегляд локації
Місця
Етнографічний будинок

Шедеври народної архітектури й досі можна знайти в Бігаругрі. Два окремі будинки з очеретяними дахами, кожному з яких понад двісті років, розташовані посередині та в кінці головної вулиці, названої на честь королеви Єлизавети. Один із них сьогодні функціонує як етнографічний будинок. Будівля площею 100 квадратних метрів була зведена в кілька етапів і є типовим селянським будинком. Спочатку це, ймовірно, була трикамерна будівля зі структурою кімната-кухня і сіни-комора. Пізніше було збудовано окрему господарську споруду як стайню, а згодом простір між двома будівлями був забудований. У цьому просторі з'явилася зовнішня комора. Будинок, відповідно до звичаїв того часу, має стіни з глини та очеретяний дах, а фундамент зроблений із трамбованої землі. У житловій частині були зроблені стелі з дерев'яних балок, обмазані знизу глиною та покриті зверху очеретом. Дах із боку вулиці має невеликий вальмовий двосхилий вигляд. У будинку також були збудовані піч і вмонтована плита. У 2010 році будівля перейшла у власність місцевої влади в дуже занедбаному стані. На той час вона була настільки пошкоджена, що ремонт став невідкладним. Під час реставрації було відновлено весь дах, зруйновані стелі та стіни. Також відремонтували фасадні вікна та двері, організували відведення дощової води, впорядкували територію навколо будинку та встановили плетений паркан з боку вулиці. Оскільки будівля є однією з найстаріших житлових споруд у Бігаругрі, місцеві жителі зберігають її як історичну пам'ятку та цінність, і вона має місцевий охоронний статус. Сьогодні місцева влада представляє будівлю як етнографічний будинок для відвідувачів.
Biharugra Erzsébet utca 130

Перегляд локації
Місця
Літературний меморіальний будинок-музей Пала Сабо

Багатьом Біхаругра асоціюється з одним із найвидатніших народних письменників, Палом Сабо. Його перший твір з'явився у 1927 році в одному з номерів "Кьорошвідек", успіх якого надихнув його на нові роботи. Після репортажів, надісланих до "Кьорошвідек", його твори публікував Ендре Байчі-Жилінський у "Елёорш". Його перший роман "Люди" був виданий у 1930 році друкарнею Сильвестера, а згодом його опублікувало видавництво Франкліна, і твір був перекладений іншими мовами. Ще тоді Жигмонд Моріц назвав його найбільшим обіцянням угорської літератури. Його книги виходили численними виданнями. Справжнього успіху він досяг завдяки своїм романам, у яких із власного досвіду відтворював минуле свого народу. Крім того, він писав успішні сценарії для фільмів. За свою творчість він отримав, серед іншого, премію Баумгартена у 1949 році, премію Аттіли Йожефа у 1950 році, а також премії Кошута у 1951 та 1954 роках. У своєму будинку в Біхаругрі Пал Сабо облаштував робочий кабінет із веранди. Коли він працював над якоюсь великою роботою, завжди повертався додому, щоб її завершити. Додому, на ту ж вулицю, у той самий глиняний будинок, звідки він колись вирушив до вершин літературного життя. Після смерті письменника у 1970 році родина облаштувала тут меморіальну кімнату, де зібрали його улюблені речі та меблі. Літературний меморіальний будинок-музей Пала Сабо, заснований його донькою, з 1973 року приймає відвідувачів, а згодом офіційно отримав статус музею. У 2007 році на східному боці будівлі, біля входу, була встановлена меморіальна дошка, на якій перераховано 42 відомі та значущі особи, які побували в цьому будинку як гості Пала Сабо. У літературному меморіальному будинку-музеї Пала Сабо, відреставрованому навесні 2008 року, досі можна відвідати колишній робочий кабінет і бібліотеку письменника. Музей щодня з радістю та професійними екскурсіями чекає на відвідувачів.
Biharugra Szabó Pál utca 46

Перегляд локації