Гастротуризм і сталий розвиток у 2025 році: надихаючі практики з міжнародних трендів

Греція в останні роки розпочала масштабний розвиток у сфері гастротуризму, ключовим елементом якого стало створення першої національної організації з управління гастрономічними та винними туристичними напрямками (DMO). Ця організація заклала нові основи для управління гастротуризмом країни: замість орієнтації на промоцію впроваджено справжнє destination stewardship, тобто управління, що об’єднує території, постачальників і громади на засадах сталого розвитку. DMO розробляє тематичні маршрути — присвячені оливковій олії, вину, меду чи сироварінню — і водночас агрегує пропозиції на цифрових платформах, впорядковуючи їх за якісними стандартами. Менш ніж за два роки до мережі було залучено понад чотириста підприємств, створивши національну екосистему, яка одночасно підтримує сільську місцевість, місцевих виробників, якість і сталий розвиток.

В Індії, у штаті Телангана, було розроблено абсолютно новий підхід: один із перших у світі стартап-акселераторів, спеціалізованих на гастротуризмі. Суть моделі полягає в тому, що гастрономічний досвід розглядається не лише як туристичний продукт, а й як інноваційна інфраструктура. Щороку програма відбирає молоді підприємства, здатні створювати нові, стійкі, цифрові чи культурні цінності. Вона надає їм менторську підтримку, зв’язки з інвесторами та дослідницьку базу.

Частиною ініціативи є Culinary & Cultural Passport — цифрова ігрова система для відвідувачів. Вона проводить гостей тематичними маршрутами, які поєднують місцеві смаки, ремісничі вироби, історії та громадські локації. Відвідувачі можуть збирати бали, розблоковувати активності та поступово встановлювати глибший зв’язок із місцевою культурою. Модель повністю базується на сталому туристичному досвіді та збереженні цінностей на місцевому рівні.

Нова Зеландія використовує один із найпрогресивніших підходів до сталого розвитку в туризмі. Країна зробила радикальний крок, унікальний у світі: річці Вангануї, горі Таранакі та лісу Те Уревера було надано правовий статус юридичної особи. Таким чином, природне середовище стало не лише охоронюваною територією, а й рівноправним «партнером», чиї інтереси можна захищати юридично.

Центральним елементом управління туризмом є Tiaki Promise, який закликає відвідувачів «піклуватися про Нову Зеландію» — поважати громади, берегти екосистеми та залишати після себе позитивний слід. Підприємства можуть приєднуватися до цієї ініціативи, дотримуючись відповідних стандартів сталого розвитку. Приклад Нової Зеландії демонструє, що гастротуризм неможливо відокремити від природи: лише так можна зрозуміти зв’язок між ландшафтом, ґрунтом і їжею.

У Норвегії гастрономія та природа поєднуються в пригодницькому форматі завдяки Secret Supper Society. Суть концепції полягає в тому, що гості отримують GPS-координати місця проведення вечері лише в день події, за кілька годин до початку. Локація може бути печерою, покинутим прибережним будиночком або маленькою бухтою, оточеною базальтовими стовпами.

Меню завжди базується на інгредієнтах, зібраних у цьому середовищі того ж дня. Таким чином, вечеря стає одночасно пригодою, громадським ритуалом і високогастрономічним досвідом. Модель підкреслює, що сьогодні сюрприз, історія та взаємодія є не менш важливими складовими гастротуризму, ніж сама їжа.

В Італії останніми роками з’явилася нова хвиля chef’s table, яка базується на особистому контакті та заглибленні за лаштунки гастрономічного досвіду. Наприклад, Piazza Duomo Alba створив елегантну, відокремлену «immersive room», де гості отримують страви та історії безпосередньо від шефа. У міланському Ristorante Berton є напівзакрита, м’яко освітлена кімната «Carrozza», яка забезпечує інтимний досвід. У Campania ресторан Pepe in Grani запрошує гостей до невеликої кімнати з власною піччю, де можна почути історії піц безпосередньо від Франко Пепе.

Ці досвіди переосмислюють гастрономічну розкіш: менше гостей, більше уваги та особиста розповідь стають носіями цінності.

У США гастрономічний туризм дедалі більше базується на громадських ритуалах. Створюються тематичні групи та громадські простори, де їжа стає одночасно культурною ідентичністю та соціальним зв’язком. Indigenous Food Lab передає знання про традиційні страви корінних американців через спільні кулінарні заходи та освітні програми. У Нью-Йорку поп-ап вечері Babetown створюють інклюзивну спільноту, спеціально орієнтовану на маргіналізовані групи.

Ці формати виходять за межі класичного «ресторанного досвіду»: завдяки участі, спільному приготуванню їжі та розповіді історій гастрономія стає соціальною мережею. Ця модель надихає ті напрямки, які прагнуть побудувати сталий туризм на громадських засадах.

Регіон Ольястра–Барбаджа на Сардинії є першою у світі визначеною Blue Zone, де надзвичайно висока тривалість життя пояснюється місцевою дієтою, громадським життям, фізичною активністю та близькістю до природи. Цей регіон перетворив цю спадщину на унікальний туристичний продукт.

«Percorso dei Centenari» — це маршрут, що охоплює села та ландшафти, зупинки, громадські простори, сади та джерела — усі ті місця, які символізують довголіття. Місцеві постачальники пропонують кулінарні курси, збирання лікарських рослин, спільні трапези та традиційні музичні заходи в рамках «маршрутів довголіття» для невеликих груп. Ця модель поєднує оздоровчий туризм, культурну спадщину та сталий розвиток на основі сільської місцевості.